Андрій Дебрін
Андрій Дебрін – український актор, телеведучий та колишній військовий 3-ї окремої бригади зв’язку.
Розмовляла: Наталія Чинталян
Добрий день, дуже приємно з вами познайомитись пане Андрію. Вже в реальному часі. Вчора був День Військ Зв’язку, власне хотіла запитати чи буде правильним вас привітати з цим днем, бо знаю що ви теж служите в ЗСУ?
– Добрий день! – Дякую. Я ж кажу, такий поворот у житті багатьох українців зараз, що… Все одно свято є свято. Тобто тепер це теж професійне моє свято.З перших тижнів війни, я опинився в бригаді зв’язку і я тепер теж зв’язківець. Напередодні повідомили, що загинув товариш. Хлопці з перших днів війни з екіпажами на нулі, яка виконують складні бойові завдання.
Вітаю вас і хочу подякувати, що захищаєте нашу країну.
Як взагалі виглядає ваш день військового?
– Мене потроху теж вирішили задіяти в пресслужбах, брав інтерв’ю і якісь соціальні мережі. І тоді, власне використовуючи свої зв’язки та досвід, я сконтактував з медійними нашими акторами. Ми зробили привітальний ролик в 2024 році. Була і Сумська, і Зібров, і Ада Роговцева – відгукнулись взагалі без проблем. Семен Єгоров (режисер) і навіть Оля Полякова. І вдалось навіть вийти на ефір в телемарафоні з сюжетом про бригаду в 2025.
– Після операцій на серці та коліні мене звільнили, став цивільним.
Власне про ваш акторський шлях. Ваші батьки не пов’язані з акторством, батько – військовий, а мати – це я хотіла дізнатися вже від вас?
– Сказати, що наша родина взагалі ніяк не пов’язана з творчістю, було б неправильно. Наша родина все ж пов’язана з творчістю. Батькова сім’я була музичною: він писав вірші, грав на баяні й навчався в культпросвіт училищі до служби в арміі . Мама закінчила кулінарне училище й під час подій в Угорщині працювала начальником офіцерської столової, там вони й познайомилися.
– Загалом, мене батьки не намагалися направляти. Для них було величезним шоком, що я збирався на театральний вступати. Вступав взагалі не розуміючи що мене там очікує.
Чи можу запитати вас про сестру Марину? Через що вона померла? Найтепліший спогад про сестру який залишився?
У 2009 році вже померла сестра, через 3 роки пішла мама і минулого року вже відійшов батько. Єдине, що залишається це провідувати їх на кладовищі. Навіть коли приїздив додому – відчуття таке, що хочеться крикнути: “Я вдома!”,а немає кому.
З Мариною ми були надзвичайно близькі все дитинство. В юності особливо. Улюбленим жартом була фраза: “зараз мій малий прийде” – при, тому що зростом я був вище, під метр дев’яносто.
– З нею дуже кайфово було спілкуватись, характер був запальний, часом прикривали один одного. Батьки приховали від мене справжню хворобу сестри. Побачивши сюжет про розсіяний склероз, я зрозумів, що все серйозно, і наполіг на пошуках лікарів. Але час було втрачено на ворожок і травників, і навіть закордонні спеціалісти вже не могли допомогти. Хвороба тихо руйнувала її, а вона мучилася. Після похорону мені наснилася сестра в білій сукні й сказала одну фразу «мені тепер добре». Наша єдність була особлива — вона навчила мене жартувати, і саме вона виховала мене як чоловіка.
Кіно
Чому ви обрали зніматися в кіно, а не грати в театрі?
– Я навіть коли вступив на актора, не був впевнений, що це на 100% моє. Впевненість росла з кожним іспитом, етюдом, новою роботою режисерською. Загалом говорячи про кіно, нас не навчають як акторів кіно, пишуть в дипломі, але пізнаєш це все сам, на практиці. Вже закінчуючи інститут – я так скромно скажу – було сім театрів, які хотіли мене брати до себе, але я обрав залишитисяв Києві в театрі Драми і Комедіі. І першу роль яку я зіграв – роль шестирічного вірменського хлопчика.
– В театрі не мав ролей і не відчував результату, що було важко. Після року в театрі драми і комедії працював у театрі російської драми, де переважно виходив у масовки. І потім прийняв рішення все кинути. Це був теж шикарний період, коли я майже попрощався з кар’єрою актора і пішов працювати в автосервіс. Іноді думаю, що якби я так не вчинив, то я б можливо ніколи не зустрів свою дружину і в мене не народилося б троє синів.
Актори театральні та кіноактори відрізняються, своїм підходом до персонажів. Зараз я помітила тенденцію, що в кіно частіше глядачам пропонують подивитися на популярні, медійні обличчя, ніж на самих акторів.
Ви як актор помічали таку моду і як це впливає на кіноіндустрію загалом?
– Це важко не помітити. Я вважаю, що це провал! Творчість – це те, заради чого глядач йде в кіно. Дивитись на те щось надзвичайне: емоцію, енергію, яка відбувається в кадрі чи на сцені. Якщо ви продаєте медійне обличчя, тоді не брешіть людям. Наприклад, знімаєте кіно про якусь «тьотю Валю», якусь блогерку чи комікессу– знімайте кіно про «тьотю Валю», яка потрапила в ту чи іншу історію, в ті чи інщі обставини. А бачити одну й ту ж саму манеру та міміку, в цьому немає мистецтва.
Як ставитесь до акторів без профільної освіти?
– Якщо казати про театр – це однозначно складніше, ти повинен знати базові закони, там інша емоційна складова. Що стосується кіно – цей світ хитріший. Адже гра образу на сцені виглядає чесно, а коли ти в кадрі «граєш» це неправда і дуже помітна. Головною задачею кіноактора – бути органічним, поводитись натурально.Тобто людина яка перед камерою може поводитись природньо, може справді зробити непогану кар’єру. Тому в цьому плані, навіть серед непрофесійних самородків зустрічаються талановиті.
Роль ведучого закріпилася за вами як сталий образ, чи доводилося працювати як ведучий, можливо на весіллях?
– На весілля я не дійшов, жодного разу не був тамадою. Ще за часів Інституту я потрапив на ICTV, де робив у програмі підводки. Потім кілька разів проводив музичні фестивалі — тоді й відчув справжнє володіння залом.
“Реальна містика” – це був фактично сімейний проєкт для акторів, декілька сезонів, абсолютна любов глядачів, і моя теж. Ви як Андрій Дебрін, в період тієї популярності серіалу, не мали страху аби не стати актором однієї ролі?
– Постійно. Тобто розумієш, наскільки ніхто не цікавиться, що маючи до 100 робіт, гарних робіт – важко людям заглибитись. І так само багато акторів. Ти так чи інакше, стаєш заручником свого образу чи масштабної ролі. Я часом знімався навіть для студентських робіт, безкоштовно, щоб якось вийти з тих стереотипів.
– На ролі бандитів вже не звуть, але починається, оцих олігархів постійно граємо. Мені коли вже передостанні зміни, нудно, то я починаю вже закидувати режисера питаннями кумедними щодо сценарію. Наприклад – Бандит (1) один. Я кажу, а чого він один, він соціопат? Там таке починається… (сміється – ред.)
Сценарій програми, більше серіалу був заготовлений, чи ви як ведучий повинні були створювати свої варіації, ідеї?
– Сценарій був прописаний, а сама роль – ні. Адже я реальний Андрій Дебрін, як ведучий, сідав і розповідав адаптовані історії глядачам. Роль навіть не режисерувалась, іноді на цьому фоні могли виникати дискусії з деякими режисерами. Цікавість взагалі проєктом розширилась до місії. Тобто ти за зйомками починаєш розуміти, скільки людей вірять у все підряд, а ти приходиш і пояснюєш цю „магію” та відкриваєш очі на правду.
Чи дійсно ваш колега – актор Тимур Ібраімов знається на гіпнозі?
– Протягом спільних зйомок, я помітив, що Тимур багато речей вміє робити, але тільки язиком. Казати, що я вмію робити – нескладно.(сміється – ред.) Знаючи Тимура Ібраімова, він таких історій нарозповідав, їх не переслухати. Я з повагою до нього ставлюся, але іноді так, це виглядало смішно.
Чи були в житті за вашу історію фільмографії, зйомки або співпраця з режисером, які вдарили по самооцінці?
– Мою самооцінку важко зачепити. Конфлікти виникають із невпевненими режисерами, які лише наказують, а не пояснюють. Актору ж потрібно знати, що зробить його персонаж.
Акторська професія, як і будь-яка творчість не має стабільності у доході. Як у вас з кіно проєктами зараз?
– Акторська професія – це взагалі нестабільна діяльність, як лотерея. Нестабільна і в плані матеріальному і в психологічному. Вже навіть дружина звикла до такого режиму. Вже навіть було так, що писав: „Увага! Терміново, тільки сьогодні кожний знімальний 10-й день безкоштовний. Запрошуйте в проєкт!”(сміється – ред.)
– А загалом зараз не все так критично, враховуючи що я після звільнення зі служби, одразу відзнявся в головній ролі в проєкті “Лютий березень”. Це історія про окупацію Ірпіня, саме історія Сергія Сотниченка. Також маю два паралельно серіали. Робота є, можливо не так густо, як хотілося б, але мене це і влаштовує – тоді я встигаю свої справи вирішити і в кіно бути.
Том Хенкс – ваш улюблений актор. Чим він вас надихає, за що ви його обожнюєте?
– Найбільше викликає захоплення від того, як він працює над роллю. Людина не змінюючись зовні, робить таку внутрішню роботу над собою – ти розумієш, що це абсолютно інша людина. Там інший мозок, емоції та навіть темперамент.
Як змінилася культура та українське кіномистецтво з часів повномасштабного вторгнення?
– З’явилося більше спроб щось зробити, кудись рухатись. Одним з прекрасних кіно прикладів є фільм “БожеВільні” – хороша спроба.
– Олесь Санін, я вважаю його “монстром українського кіно” і його “Довбуш” – це рівень. Раніше наш кіносвіт нагадував дитячий садочок, де всі один одного хвалять, бо сварити своє не можна, зараз вже дивимось на результат і присутня більш чесна критика. Все ж таки є надія що кількість переросте в якість.
Який був ваш перший гонорар як актора і що ви на нього купили?
– Найперший гонорар, ой це була страшна історія!
Це знімався такий фільм режисера Засєєва – “Чорна рада”. Після інституту ми потрапили в масовку. Голодні так, що їли реквізит, режисер — крики й мат на майданчику, а за кадром він інший. Я запізнився по гроші, сказали — хлопці пішли. Паніка: у театрі тоді не платили. Знайшов кімнату, постукав — почалася бійка, розбите вікно, кров, ледь не випав із сьомого поверху. Потім швидка. Виявилося, що потрібної людини там не було, але гроші мені повернули — 35 купонів.
Який найбільший ваш гонорар був за вашу творчу діяльність?
– За рекламу. Це була реклама “Хлібний Дар”, я мав гонорар з правами коло 3,5 тисячі доларів. Там дуже така класна ідея була: реклама, не про алкоголь, а про те з чим це смачно, з певною їжею. Навіть пам’ятаю слова досі: “Дістаєш сальце з холодильничка, ріжеш тоненькими скибочками…”
Як змінився гонорар кіно акторів з початку війни 2022 року?
– Перше, що можу сказати за скільки років в кіно, я так й не зрозумів як складають ці гонорари.
Топ – 3 кращих кінострічки України та світового кіно від Андрія Дебріна?
– “Довбуш” , “Пропала грамота” і будь-який фільм Леоніда Бикова – це про українські. А ось світові – “Врятувати рядового Раяна”, “Краще не буває” (фільм про кохання, коли ти заради нього вирішуєш змінитися) та “Великий куш” Гая Річі – це приклад для мене яким повинно бути кіно.
Дружба в кіно
Чи існує дружба в акторському світі?
– Іноді щастить. Актор це завжди про емоційність, але трапляються адекватні люди, які розділяють роботу і дружбу. З Сергієм Стрельниковим у нас непогані стосунки, з Олександрем Кобзарем, Андрієм Мозговим, також з Оксаною Юшковою – вона продюсерка більше – ми дружимо ще з інституту. В цілому відносини різні за характером, тому часом буває просто комфортно з людиною на майданчику комунікувати.
Чи пам’ятаєте, коли ви або ваші колеги щиро раділи успіхам один одного?
– Про колег не знаю, це складна штука – сподіваюсь, що є такі люди. Я особисто завжди радію таким змінам у житті людей.
Як змінилося у вас ставлення до російської мови та російськомовних?
–Після 2022 року ми вдома автоматично виключили російську мову зі спілкування — навіть не обговорювали це. Аргумент агресора про “російськомовні території” — пастка, так можна виправдати окупацію будь-де. Знати кілька мов — нормально, і я не ділю людей за мовою, але держава довго не створювала умов для розвитку української. Тепер, розуміючи пропаганду, важливо не давати ворогу інструментів. Вивчити мову країни в якій живеш – це нескладно, головне бажання.
Цигун – практика
З якого віку ви почали практикувати цигун і чому саме ця практика?
– Ну займаюсь я десь з 2006 року. Йога – це той самий цигун, просто початкова стадія. Мені особисто потрапила книга в руки, потім я познайомився з людьми, які зацікавили мене цим вченням. Наприклад нове вчення Фалунь Дафа, для якого характеристичним є практичність. Ти читаєш книгу, але розумієш що з цим робити, теж включено дуже багато різних ідей, думок з усіх релігій, філософій. Але при тому, тобі не обов’язково ставати монахом, щоб це практикувати. Це дуже впливає стан на здоров’я, навіть на твої досягнення.
Амбасадорство
З чого почалася співпраця з фондом в проєкті, освітнього серіалу Рената Ахметова – дітям «Твоя суперсила» ?
– Співпраця була з самим телеканалом, а фонд запрошував людей. Ми їздили до дітей в інтернати, в різні міста, це Маріуполь і Дружківка. Ідея була така, що кожна дитина була героєм, який в певний момент життя розкрив в собі супер силу. Для кожного дитбудинку ми мали сценарій, ігри, але я розповідав теж про свою історію і суперсилу, щоб допомогти діткам повірити в себе. Також зрозуміти чим хочеш займатися. Це було все на благодійних умовах, нам оплачували тільки проживання та харчування.
Чи не боялися ви, що почнуться негативні коментарі на вашу адресу, щодо співпраці з фондом який очолює найскандальніший олігарх країни, пов’язаний (народний депутат колись) з Януковичем, проросійською Партією Регіонів?
– У цьому проєкті є сама місія, яка виключає таку претензію просто. Йде добро і ти не придаєш уваги від кого, тим паче проаналізувавши, що ніяких підводних каменів немає і ми не промуємо людину.
Родина. Дружина
Історія знайомства з вашою дружиною Олесею?
– Ми з дружиною познайомилися на наступний день після Дня Театру. В цей день дружина вирішила прогуляти інститут і провідати брата, який працював у нас в театрі звукорежисером, а я залишився ночувати в театрі в каптерці у цього звукорежисера. Зранку я відкрив очі і побачив дівчину, що стояла наді мною. І власне так ми й досі разом.
Дружина хто є за професією?
– Менеджер невиробничої сфери. Дружина має економічну освіту зі знанням англійської та іспанськоі мови. А я маю технічну – зварювальник ручної дугової зварки, потім я вчився в Університеті нафти і газу, а вже після отримав акторську освіту.
Як робили пропозицію руки і серця?
– В МакДональдсі.(сміється – ред.)
– Це був той самий важкий період сварок і непорозумінь. Ми дуже емоційні і можемо відверто розмовляти. Ми посварилися, і я розумію що без цієї людини, мені ще гірше ніж з її недоліками. І ми домовилися зустрітися на вокзалі в Маку. І власне там я вже на коліна і зробив пропозицію. А обручка була пізніше .
За що ви вдячні своїй дружині?
– За те що вона залишається поруч: як би я високо не піднімався,чи не падав в якісь періоди життя, вона завжди поруч.
Як ви навчилися не ревнувати один одного за 25 років подружнього життя, залишаючись разом?
– А чому не ревнувати? Я навпаки кайфую коли на дружину звертають увагу. На красиву жінку мають звертати увагу. Я часто приколююсь, розмовляючи з дружиною про свій вік – мені 52 роки – я вдячний і це приємно, що вона ревнує, що вважає мене чоловіком який ще вартий жіночої уваги.
У моменти тяжких ситуацій, зневіри до кого ви звертаєтесь?
– Я намагаюся, щоб в мене не було таких моментів в житті, але питання цікаве…
– До себе напевно. Тобто це процес самоаналізу, відповідальності за вибір і тому стараюся проаналізувати, де і в який момент я зробив щось не так, що можу виправити в цій ситуації. А таких історій безнадії, де хтось тебе за руку витягує – такого в мене не було.
Стосунки з дітьми
Пане Андрію, ви маєте трьох синів – Романа, Іллю та Дмитра. Чим вони займаються, який шлях обрали?
У випадку Дмитра, він дякував за те, що дали йому свободу вибору, Дмитро обрав точні науки і техніку, пішов в IT а Роман вдячний навпаки за те, що направляли та втримали шлях, Роман обрав музику, саме саксофон. Іллю, найменшого, зараз вирішуємо що для нього краще.
Що перш за все ви як батько, виховуєте в синів?
– Перш за все – що таке бути чоловіком! Всі їх дії та вчинки завжди оцінювались з планки гідності. Самоповага, гідність та здоровий егоїзм.
Чи ви й досі граєте разом в комп’ютерні ігри?
– Звичайно! Ми граємо в PlayStation, вбиваємо зомбі або ганяємо в футбол. Без фанатизму звичайно.
Які ваші улюблені домашні тварини?
– Раніше в мене був жарт, на таке питання я відповідав – так є, в мене троє дітей.(сміється – ред.) На другий рік служби, дружина захотіла котика, а я завжди був проти тварин вдома. Бо тварина живе як в коробці, немає нормальних умов, попри те, що домашня. На вулиці – так, а вдома – це насильство над тваринами. Я все ж таки погодився на котика. Кішка дуже допомогла в той час розгрузити атмосферу вдома.
Що означає ваш вираз – робити один одного краще в родині?
– Це не про лекції чи нравовчення, це саме коли ти в спілкуванні обговорюєш, передаєш нову, корисну інформацію і показуєш як себе тримати в безпеці.
Дякую за відвертість в цій розмові.
— Дякую і вам, що вмієте слухати.