06/2022
Попросила
Я у Бога просила
Щоб дав все пережити,
І не просто лишитись,
А ще вміти прожити
Те життя що я маю…
Ну а хтось вже все втратив
І комусь вже не бути
І вже комусь не мати…
І нема берегти що
І нема що згадати.
Він не чутиме співів
Всіх пташок тих весняних,
Безкінечних – красивих
Тих світанків багряних
Він вже більше не бачить…
І ніколи не зможе.
Я у Бога просила
Він мені допоможе…
Бажання жити
Я ще ніколи не хотіла жити як тепер!
Я ще ніколи не вдихала так на повні груди!
Не розуміла цінності життя аж до тепер
Будуючи в житті хиткі споруди.
Ніколи так я не чекала день новий!
І так не дякувала цьому дню, що маю!
І кожен той момент хиткий
Не відчувала так, як зараз відчуваю…
Як шкода часу, що летів в пусте…
Як шкода днів які пройшли всі без подяки!
Годин, хвилин, жаліючись на все,
Робилося безглуздя усіляке…
Тепер я бачу – кожен день новий!
У цьому дні немає ніц старого!
А в цей момент в житті хиткий
Я вперше рвусь так до нового!
Спасибі що цей день настав!
І що новому дню надіюсь теж відбутись,
і той хто біг, він зупинився, встав…
Щоб оцінити все…і озирнутись…
Нове життя
Відпусти мене, старе життя…
Я нового хочу і бажаю…
Світле і щасливе майбуття,
Там де я радію, не страждаю!
Відпусти, прошу, я йду в перед!
Я не хочу більше сумніватись,
Вірою живу насамперед,
В щастя хочу одягатись…
Я не буду більше як була!
Не тому, що я була погана,
Просто я себе переросла
Просто я себе вже наздогнала.
Відпустіть мене бентежні дні,
Я вже більше не боюся, як боялась
Я візьму з собою лише ті
Дні, де я багато посміхалась…
А ще досвід я візьму й знання!
Віру і надію – все спакую!
Я іду у світле майбуття,
без страху за мрією крокую!
Зустріч
Колись ми зустрінемось з тобою,
І я тебе несамовито обійму…
Можливо я не буду саме тою,
Можливо ти шукаєш саме ту?
А я така яка я є, і це чудово,
І обійматиму я так, як вмію я,
І ти відчуєш те тепло, неначе знову,
У тебе є кохання і сім*я.
Я подарую тобі теплі миті,
Щоб ти згадав, що є важливим у житті
І ті моменти всі забуті
І всі прекрасні миті ті….
Колись при зустрічі обов*язково
Ти запитаєш – як живу?
І я скажу, що пречудово,
Але для тебе всі обійми бережу…
Колись нас з тобою не стане
Якщо мене завтра не стане…
А день цей колись все ж настане,
Будь ласка не плач дуже часто,
І знай, що стається все вчасно.
Все вчасно стається і крапка!
Стара і пошарпана папка…
А в ній безліч фото прожитих
Нових вже не буде – нажитих.
Старі в тебе будуть в долоні,
Думки будуть битись у скроні
Можливо ти будеш страждати,
Але ти маєш все ж знати
Що час найдорожчий дарунок,
Його не покласти в пакунок,
Його не можливо спинити
Не треба страждати і нити!
Лише розумій, що настане
Той час коли тебе не стане,
Тому ти не стій дуже часто
В житті має бути все вчасно!
Потяг життя
Потяг набитий людьми,
В потягу цьому є ми,
Будуть частенько зупинки,
На відпочинок хвилинки.
Хтось вже зійде назавжди,
Це можеш бути і ти,
Хтось на пероні стоїть,
Потяг поїде за мить.
Хтось на пероні сідає,
Рідний в сльозах проводжає,
А хтось усміхаючись рветься!
Поїхати швидше нейметься.
Місця усім вистачає,
Той хто в житті це вбачає,
я особисто не знаю куди
Їдеш у цьому житті саме ти!
Але колись, зупиниться потяг,
А на пероні літатиме протяг,
Кожен зійде наче знов на хвилинку,
Потяг приїхав – кінцева зупинка!